werbena

Хто був в Індії, будь ласка, розкажіть як там? Бо щось мене досить сильно налякали їхньою "чистотою", "сервісом"...

ОТРИМАЛА СВІДОЦТВО ПРО РОЗЛУЧЕННЯ

Життя прекрасне!

ПОЧУВАЮТЬСЯ ЩАСЛИВИМИ? Скільки я вислухала порад на кшталт: "А ти відбери у нього ... А ти не давай бачитися з сином... (тут радити не треба - мій чоловік сам не хоче зустрічатися з сином)" Чомусь не фанатію від таких порад; мені було б де жити, щоб батькам не заважати, тобто нехай тільки з'їде з квартири, тим більше, що він чудово розуміє - по закону квартира належить мені і сину, і будь-який суд це визнає, але вперто чіпляється за своє...

Порекомендуйте "потужного" адвоката по сімейних справах (досить терпіти всі ті образи; пора вертати своє помешкання і досить заважати батькам): пора подавати заяву на розлучення...

Неодмінно відвідайте виставку світлин про життя Далай Лами - є над чим подумати!!!

Нарешті я позбулася останніх "гостей", тобто тих людей, яких дуже сильно цікавить: де були? а як там7 що бачили? що їли? якого кольору там небо? які кнопки у телефона?.. і навіть яка довжина ворсинок у рушників в готелі? Були в гостях навіть ті, хто сам бував у Сінгапурі і в Азії та Індонезії, причому неодноразово. А розглядали фотографії майже з лупою і так прискіпливо, якби не були в тих краях жодного разу.
З одного боку, є дуже багато чого розказувати. А з другого, після всіх тих відвідин залишився в душі якійсь осад, пояснити причини якого поки не можу. Що це? Чи це проста людська цікавість? Чи щось інше? Чи може банальна заздрість?

А все таки є невеличкий шанс, що рік свинки не буде свинячим...
Недавно повернулися з сином з відпочинку. Потрапили туди чисто випадково: зі збитої компанії відпало двоє осіб (про причини відмови від поїздки промовчу - вони приємні) і друзі, обдзвонивши бездітних, передзвонили до мене. А у нас сприятлива ситуація: у сина - канікули в школі, у мене - вихідні + декілька днів резерву із сесії заочників. Так ми опинилися на Різдв'яні свята в Сінгапурі. Вражень - море і ще трохи більше, душевного і фізичного відпочинку виміряти неможливо, одним словом: відпочивати - добре, а добре відпочивати - ще краще. Додому зовсім не хотілося, крім того, ми ще так мало побачили і дізналися. Але...
Два дні вдома і на роботі - відпочинку як би не було взагалі.
Найгірші враження, причому прямо в лоб, отримуєш ще в аеропорту: Бориспіль називають гордо СУЧАСНИМ і МІЖНАРОДНИМ аеропортом. Міжнародний - так, але чи сучасний?! Порівнюючи наш аеропорт зі Сінгапурським, складається враження, що прилетів у якусь глуху, відсталу країну (навіть не знаю з якою країною можна порівняти). Здається, що по рівню технічного і технологічного розвитку нас обігнали вже всі держави. А ця сірість, сміття і бруд повсюди просто пригнічують (коли ми прилетіли був гарний сонячний день). Особливо хочеться відзначити "приємними" словами хамство нашого персоналу: тут, як кажуть, коментарів немає.
У Сінгапурі все зроблено для зручності людей. В аеропорту досить легко зорієнтуватися: що робити, куди йти... Хоча правила тут досить строгі та стосуються вони всім без винятку. У готелі ще краще. Там одна кліматична установка вводить тебе в стан ступору: вона "розумна", тобто сама налаштовуються під людей, які мешкають в номері, включається і виключається по потребі, знову ж сама, а задля енергоощадності слідкує за пересуваннями мешканців по номеру і спрацьовує саме там, де необхідно. У нас був простенький номер на двох середньої вартості в середньому готелі. Це означає, що складався він з двох спалень з ванними кімнатами і вітальні, облаштованих по останньому слову техніки. В номері є комп'ютер, без сумніву інтернет (тільки користуватися цим не хочеться), а супутникове телебачення сягає аж Європи... І все це за досить помірну плату!
Як не хочеться працювати в нащих умовах після такого побаченого прогресу...

Святкування Нового Року у мене уже почалося: мій "улюблений" чоловік вирішив віддати речі сина і сьогодні привіз нам їх сам та ще й упакованими! Що він робив з ними три місяці можна тільки здогадуватися - напевно міряв! Мій же одяг, біжутерію, косметику вирішив ще повикористовувати і поміряти - такий напрошується висновок, коли на запитання про мій одяг отримала відповідь: переб'єшся, все одно гола не ходиш, а золото не отримаєш ніколи - воно забагато коштує, щоб тобі його вернути, забудь, що коли небудь його мала.
ОЦЕ НОВОРІЧНИЙ ПОДАРУНОК - ЗАШИБІСЬ!
Сутність кожного року відповідає своїй назві: рік собаки - собачий, рік свині - мабуть буде свинячий...

"Чим більше взнаю людей - тим більше люблю собак" - святі слова!

Сьогодні мій синочок задав цікаве запитання: Чому всі Святі Миколаї мають такий різний вигляд, по-різному називаються і в різний час розносять подарунки? Спробуйте доступно і без лишнього філософствування пояснити ці речі 9-річному хлопчику.

ВІТАЮ всіх з РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

Хто придумав свята і вдовбив в голови людям, що це дуже-е важливо - знаємо з певністю. Церковникам, як теперішнім, так і стародавнім, вигідно тримати громаду у покорі. Святкування - це один із способів упокорення.
Але ХТО ж придумав всі ці дурні традиції, що супроводжують свята. Мене особисто дуже дратує дурнувате скуповування нікому не потрібних подарунків, потім натягування на "рожу" дурної посмішки і втюхування цих подарунків людям. Ти ж в свою чергу натагуєш на свою "рожу" таку ж дурну посмішку і гречно дякуєш за подарунок, а в думках відразу промайне: що з цим робити? або кому це можна передарувати? І так по кругу. Чому не робити приємні подарунки тим, кому хочеш і коли хочеш? А натомість мусиш паритися, що кому подарувати на свята, витратити час на скуповування всього цього барахла і головне: треба пам'ятати - що вже подарував і кому минулими роками...

Ось так завжди: іншим Святий Миколай розносить зараз гарні подарунки, а мені як дістанеться подарунок - то такий, що про нього ніколи не забудеш. Посварилася сьогодні зі своєю подругою: вона намагалася мене повчати і переконувати в тому, що зобов'язана зробити все можливе, щоб зберегти сім'ю і повернути все назад. Та легко давати поради і повчати когось, стоячи осторонь. Спробувала пояснити, що неможливо склеїти разом куски, які ніколи не підходили один до одного. Хіба можна вибачити і робити якісь кроки назустріч, коли в один прекрасний день, повертаючись з сином додому, нічого не підозрюючи, знаходжу наші речі, складені в декілька сумок, на коридорі? В квартиру відповідно я попасти не можу, бо "моя найдорожча половина" втиг, поки я була на роботі, поміняти замки. (Коли необхідно щось поремонтувати, то півроку не допросишся, а тут така вражаюча оперативність). "Вони" ж бо образилися!.. А що мені було думати і що робити, коли після нашої сварки (правда не першої, і знов на ту ж саму тему) він просто пішов з дому, не сказавши ні слова, пропадав десь більше тижня; я обдзвонила батьків, всіх наших друзів і знайомих - ніде його не було, почала обдзвонювати лікарні, до моргів руки не дійшли - знов все марно. Аж минуло днів з десять і прошу - з'явився з новими замками і новими претензіями, тобто претензіями на квартиру. А квартира то моя: це мої батьки витрясли всі свої заощадження до останньої копійки, це я витрясла всі свої заощадження і нарешті я взяла в банку кредит, щоб купити цю квартиру. Ні він, ні його сімейка не вклали жодної копійчини. Знову ж таки це був мій і тільки мій клопіт: як повертати кредит. А тепер, коли квартира виплачена, він виставляє на неї претензії.
І після цього я повинна робити якісь кроки йому назустріч, щось склеювати, коли мене з дитиною нагло виставили з власного дому, куди я не можу потрапити вже більше двох місяців?!! коли я зможу повернути собі квартиру тільки через суд і попасти в неї разом з міліцією і судовим виконавцем?!! Кому потрібна така сім'я? Напевно тепер вже не мені, і напевно вже не моєму сину, який без поянень зрозумів, що зробив з ним його татко!
До речі, татко синові не приготував жодного навіть найменшого подарунка. Мені байдуже, бо я намагаюся (і вважаю, що мені це вдається) непогано заробляти і забезпечувати свою дитину (і себе, і свого колишнього чоловіка)не тільки найнеобхіднішим, але й приємним, й тим, чого просто деколи хочеться. Але дитина чекала... і чекає...

Кінець року: справ незавершених накопичилося тьма-тьмуща, часу не вистачає, днів замало - ночі закороткі, все валиться з рук, сім'я розпалася, син вчитися не хоче, друзі та знайомі замахали своїми порадами (а скільки вони відбирають дорогоцінного часу - навіть страшно порахувати), доводиться жити з батьками == хіба може бути гірше???
Здається скоро зірвуся ...

Ще недавно мені здавалося, що все буде ОК. Але сьогодні я вже точно знаю: моє життя зайшло в ГЛУХИЙ КУТ! Як з цього вибратися?..